Чоловіче безпліддя. Види та причини виникнення

Згідно зі світовими даними, 8–12 % подружніх пар репродуктивного віку є безплідними, при цьому частка чоловічого фактора, як основного або супутнього, становить близько 50 %. Чоловіче безпліддя – це стан здоров’я організму чоловіка, при якому після року відкритого статевого життя з репродуктивно здоровою жінкою вагітність у парі не настає. 

Чоловічі статеві клітини (сперматозоїди) проходять три стадії розвитку – сперматогенезу. В середньому цей період триває 73 – 75 днів. Упродовж цього часу в сім’яних канальцях яєчок на фоні стабільного гормонального фону, зокрема рівнів фолікулостимулювального гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), тестостерону та інших гормонів, які виробляються гіпоталамусом, гіпофізом, яєчками та наднирковими залозами, виробляються сперматозоїди. Уже сформовані сперматозоїди потрапляють у просвіт сім’яних канальців, завдяки скороченню стінки сім’яних канальців, та звідти вони рухаються у напрямку канальців придатка яєчка. Сперматозоїди, які рухаються по канальцях, спочатку малорухливі, активно рухомими вони стають у придатку яєчка. Сперматогенез у чоловіків у нормі починається з періоду статевого дозрівання (пубертатного віку – близько 12 років) і триває до глибокої старості.

Види і класифікація безпліддя у чоловіків

Виділяють три основні види чоловічого безпліддя: секреторне, екскреторне, поєднане. Також у чоловіків можуть бути ідіопатичне, психогенне, імунне безпліддя та безпліддя, викликане ретроградною еякуляцією.

При секреторному безплідді (гіпогонадизмі) змінюється функція ендокринних залоз та порушується виділення гормонів, що, в свою чергу, призводить до порушення утворення сперматозоїдів в яєчках та зміни їхньої кількості (олігоспермії), або повної відсутності (азооспермії) в еякуляті. Виділяють первинний та вторинний, вроджений та набутий гіпогонадизм. У 10–30 % чоловіків із вродженим гіпогондизмом наявні хромосомні аномалії (зміни в каріотипі – генетичному коді людини): синдроми Каллмана, Клайнсфельтера, Дель Кастільйо, мікроделеції У-хромосоми та інші.

Екскреторну форму чоловічого безпліддя поділяють на екскреторно-токсичну та екскреторно-обтураційну. В першому випадку на фоні урогенітальних інфекцій, збудників, які проникають до статевих органів через кров (наприклад вірус епідемічного паротиту, мікобактерії туберкульозу) або висхідним шляхом з уретри, виникають хронічні простатовезикуліт, уретропростатит, уретропростатовезикуліт із характерною для кожного захворювання клінікою, що викликають статеву дисфункцію та зміни показників спермограми, такі як астенозооспермія (порушення рухомості сперматозоїдів), тератозооспермія (зміна нормальної форми сперматозоїдів), піоспермія (велика кількість лейкоцитів в еякуляті), спермаглютинація та спермагрегація.

Екскреторно-обтураційна форма чоловічого безпліддя характеризується вродженою чи набутою обструкцією (порушення прохідності) сім’явивідних шляхів, аплазією (відсутністю) придатків яєчка або сім’явиносних проток, порушенням їхнього розвитку, гіпоспадією й епіспадією, та проявляється азоооспермією.

Поєднане безпліддя зумовлене поєднанням екскреторного та секреторного чинників та перебігає з переважанням того чи іншого компонента. Це один із найскладніших видів порушення чоловічої фертильності, що проявляється тяжким ступенем олігоспермії чи азооспермією.

Які можуть бути причини безпліддя чоловіків?

• Вживання вагітною жінкою медичних препаратів, зокрема естрогенів, у терміні 16 – 18 тижнів під час виношування майбутнього хлопчика;
• вроджені та генетичні фактори; 
• нервово-психічні захворювання: струс головного мозку, травма спинного мозку, психічні захворювання, перенесені нейроінфекції, пошкодження нерва при видаленні спинномозкових гриж;
• перенесені інфекційні захворювання;
• ендокринні захворювання: порушення функції щитоподібної залози, аденома гіпофіза, цукровий діабет;
• захворювання внутрішніх органів, що беруть участь в обміні гормонів: печінкова та ниркова недостатність, хвороби передміхурової залози;
• перенесені травми яєчка;
• захворювання судин яєчка – варикоцеле;
• статева дисфункція: еректильна недостатність, ретроградна еякуляція;
• шкідливі звички: вживання алкоголю, наркотичних препаратів, куріння;
• нездорове харчування з недостатнім вживанням вітамінів, незамінних амінокислот, повне або часткове голодування;
• фізико-хімічні фактори: вплив іонізуючого випромінювання, ураження струмом високої частоти, променеве ураження, вплив високої та низької температур;
• професійні шкідливості: робота на металургійних, хімічних та асфальтних заводах, водіями автотранспорту, будівельниками. Важливий також прийом спортсменами аналогічних препаратів. 

Найчастіше, з поміж інших захворювань, до безпліддя у чоловіків призводять хронічний простатит – 40,6 %, варикоцеле – 8,3–21,8 %, епідидиміт – 10,5 %, крипторхізм – 4–5 %.
Діагностика чоловічої фертильності підпорядковується певному алгоритму, насамперед це аналіз сперми (спермограма), яку здають з дотриманням певних рекомендацій з інтервалом у 2 тижні, оскільки параметри спермограми можуть змінюватися. При цьому ембріолог або лікар-лаборант оцінює об’єм еякуляту, концентрацію сперматозоїдів, їхню морфологію (форму), рухомість, наявність лейкоцитів. Якщо після оцінки результатів цього аналізу виявлено відхилення від норми – чоловіка для подальшого дообстеження скеровують до лікаря-уролога чи андролога.

Методи діагностики чоловічого безпліддя

Лікар, спілкуючись з пацієнтом, детально збирає анамнез щодо тривалості безпліддя, регулярності статевих відносин, порушення потенції, перенесених інфекційних захворювань, хірургічних втручань, травм, наявності хронічних хвороб, прийому медикаментів, наявності в родичів уроджених вад розвитку, шкідливих звичок чи професійних шкідливостей. Аналізуючи наявність чи відсутність будь-яких із вище перелічених даних, лікар має можливість виключити фактори, що можуть впливати на результат спермограми. Не менш важливими є огляд та пальпація зовнішніх та внутрішніх статевих органів. Лікар-уролог чи андролог проводить пальпацію органів калитки, передміхурової залози, сім’яних пухирців, вен сім’яного канатика з метою визначення наявності чи відсутності патологічних змін. Проводяться також забір мазків з урогенітального тракту  на наявність інфекцій та забір секрету простати. Для подальшого дообстеження пацієнта скеровують на УЗД калитки, простати, нирок, доплерометрію судин яєчка.

Для визначення екскреторної чи секреторної форми безпліддя чоловіку рекомендують провести гормональні обстеження: визначення рівнів ФСГ, ЛГ, загального тестостерону, естрадіолу, пролактину. У випадку гормональних відхилень діагностують секреторну форму безпліддя.

Важливою складовою обстежень є аналіз каріотипу (набору хромосом) та мікроделеції У-хромосоми, оскільки хромосомні аномалії трапляються у 10 –30 % чоловіків. У зв’язку з глобальним зниженням чоловічої фертильності науковці та практичні лікарі все частіше схиляються до думки щодо генетичних факторів безпліддя. Сучасні методи у репродуктивній генетиці за допомогою методу секвенування (визначення послідовності розташування білків у гені) NGS у 2018 році відкрили та описали близько 600 генів, які впливають на чоловічу фертильність.

ДНК-фрагментація сперматозоїдів – аналіз який передбачає визначення пошкоджень молекул ДНК чоловічих статевих клітин в еякуляті та можливості народження здорової дитини чи виникнення спонтанних викиднів, порушення запліднення яйцеклітин чи дроблення ембріона.

Лікування безпліддя у чоловіків

Після ретельно проведеної діагностики лікар-уролог чи андролог визначають тактику лікування, проте, незалежно від подальшого медикаментозного чи хірургічного лікування, всім чоловікам із метою покращення та відновлення якості сперми рекомендують таке:

• дотримання режиму праці та відпочинку зі щоденними дозованими фізичними навантаженнями;
• уникнення перегрівання та переохолодження, впливів професійних шкідливих факторів, контакту з промисловими отрутами та хімічними речовинами;
• виключення шкідливих звичок: вживання алкоголю, наркотичних препаратів, куріння, а також безконтрольного споживання ліків;
• регулярне та збалансоване харчування зі споживанням м’яса, риби, овочів та фруктів, меду та продуктів бджільництва;
• вітамінотерапія, зокрема вітаміни груп В, А, Е, К, D, цинк, аргінін, коензим Q10, L-карнітин.

Основною метою лікування чоловіків з репродуктивною дисфункцією є нормалізація або покращення показників сперми з метою збільшення можливості зачаття, тому дуже важливо ще на стадії діагностики визначити категорію чоловіків, у яких терапія буде неефективною (первинний гіпогонадизм зумовленй хромосомною аномалією), або яким показане хірургічне лікування (варикоцеле, обструкція сім’яних канальців) чи використання допоміжних репродуктивних технологій.

Медикаментозне лікування включає в себе застосування гормональних препаратів та вітамінних комплексів з метою покращення кількості та якості сперми. Воно призначається на термін від двох до трьох місяців під суворим контролем лікаря-андролога з подальшим виконанням спермограми для контролю ефективності терапії.

При екскреторно-обтураційному безплідді пацієнтам пропонують двоетапне лікування: спочатку протизапальну терапію, потім – хірургічне лікування з метою відновлення прохідності сім’яних канальців.

Питання щодо лікування варикоцеле залишається дискусійним, оскільки немає прямих доказів впливу варикозного розширення вен сім’яного канатика на сперматогенез. Більшість схиляється до думки, що проведення оперативного втручання доцільне при наявності клінічних симптомів у випадку ІІ–ІV стадій варикоцеле, що підтверджено даними УЗД за відсутності азооспермії у результатах аналізу еякуляту.

У випадку азооспермії при задовільних результатах гормональних показників чоловіку рекомендують біопсію яєчок з подальшим застосуванням отриманих сперматозоїдів у програмах допоміжних репродуктивних технологій. Ця маніпуляція, залежно від методики проведення, має кілька модифікацій, проте пункція яєчок дає можливість отримати сперматозоїди та стати батьком.